Типологічні особливості сучасних студентів 5 страница  

Типологічні особливості сучасних студентів 5 страница

Негативні функції навчального конфлікту виявляються в тому, що він відвертає студентів від розв'язання навчальних завдань, негативно впли­ває на засвоєння способу розв'язання завдань, погіршуються взаємини між членами групи, що призводить до її дезінтеграції, унаслідок чого ді­яльність стає псевдоспільною .

Коли конфлікти виникають у студентському колективі, для їхнього ви­рішення часто запрошують куратора. Завдання його полягає в тому, щоб під час розв'язання проблеми виходити з колективних інтересів, а не вузькопрагматичних інтересів лише однієї людини. Звичайно, під час обгово­рення проблеми іноді треба обмірковувати несхожі погляди, різну інфор­мацію. Проте важливо, щоб куратор мав свою думку й власну оцінку. Це важливо також для студентів, особливо якщо викладач авторитетний. Су­місне обговорення проблеми (на паритетній основі) дає можливість сту­дентові реалізувати своє «Я», набути самостійності, самоствердитися.

4.4. Проблема керівництва та лідерства у групі, функції студентського лідера

Лідер - це людина, яка може

змусити інших робити те, що їм

не подобається, і до того ж вдавати,

що їм подобається це робити.

Гаррі Трумен, президент США

У сучасній науці (А.Б. Земна, Л М. Карамушка. H.JI. Коломинський та ін) управління розуміють як комплекс необхідних засобів впливу на гру­пу, суспільство чи його окремі ланки, щоб їх упорядкувати, зберегти якіс­ну специфіку, удосконалювати і розвивати. У зв'язку і цим управлінська діяльність має відповідати завданням розвитку сучасної освіти та загаль­ним вимогам педагогічного процесу, а сучасний ефективний керівник (від ректора університету до старости групи) повинен мати такі якості:

· новий тип соціального мислення;

· соціальна активність;

· творчі, комунікативні та організаторські здібності.

Не можна недооцінювати роль психічної детермінації процесу управ­ління соціальними явищами. Роль психологічного чинника у всій системі соціальних

відносин досить важлива. Не існує питань керівництва, які не потребували б мобілізації волі, свідомості, енергії людини.

Специфіка управління студентською академічною групою пов'язана з існуванням низки проблем:

1. Проблема контакту старости з групою. Завдання старости - налаго­дити контакти зі студентською групою для співпраці.

2. Проблема посередництва між студентами та дирекцією інституту (деканатом).

3. Проблема організації групи у згуртований колектив, на першому місце в якому повинні бути цінності професійного навчання.

4. Проблема регулювання конфліктів, знаходження оптимальних шля­хів їх вирішення та створення умов для профілактики виникнення.



Для успішного керівництва студентською групою староста повинен володіти такими якостями особистості:

· цілеспрямованість (на досягнення передбачуваного результату);

· відповідальність;

· комунікативні здібності - комунікабельність (уміння встановлювати і підтримувати контакти з усіма членами групи), щирість, готовність спілкуватися, критичність, уміння відстоювати свою думку

· стресостійкість - уміння протистояти різним екстремальним впливам;

· адаптивна мобільність - функціонування цілеспрямованої системи, яка визначається відповідністю між цілями та досягненнями у про­цесі діяльності;

· організаторські здібності - організованість, самоконтроль, вимогли­вість.

Для регулювання взаємин у групі керівник (наприклад, староста гру­пи) повинен дотримуватися таких соціально-психологічних умов:

1. Використовувати добре організовану цікаву справу, щоб залучати всіх студентів у ділові стосунки - це зближує студентів.

2. Враховувати стосунки в кожній мікрогрупі , сприяти збагаченню та зміцненню зв'язків між ними.

3. В оцінках товаришів бути справедливим, об'єктивним, не проти­ставляти мікрогрупи одна одній, не підтримувати суперництва, конку­ренції між ними.

4 Уміти прогнозувати соціально-психологічні наслідки тих або інших спільних справ і критично їх оцінювати.

Ще одним механізмом інтеграції студентів у групі є лідерство. Лідер­ство - це здатність окремої особистості (лідера) спонукати інших діяти, «запалювати», надихати їхню активність на певну діяльність.

У практичному плані це здійснює окрема людина, яка висувається гру­пою на основі її психологічних якостей і рис поведінки в лідери. Лідер (від лат. Leader - ведучий, керівник) - член групи, який спонтанно висува­ється на роль неофіційного керівника в умовах певної, специфічної та до­сить значущої ситуації, щоб забезпечити організацію спільної діяльності людей для найбільш швидкого й успішного досягнення єдиної мети.

Лідер - це особистість, за якою всі інші члени групи визнають право брати на себе найвідповідальніші рішення, які торкаються їхніх інтере­сів, і визначати напрям і характер діяльності всієї групи (



Н.С. Жеребова, ЯЛ. Коломінський , Р.Л. Кричевський та ін.). Ефективна діяльність групи насамперед залежить від того, які стосунки сформуються між офіційним і неофіційним лідером або лідерами групи. Знаючи про реальні міжособистісні взаємини в групі, викладач мас змогу зорієнтувати їх у потріб­ному педагогічному напрямі. З іншого боку, відповідно до своїх ділових та особистісних якостей лідер групи спроможний допомогти педагогові в навчально-виховному процесі.

Лідерство - процес внутрішньої соціальної організації і управління спілкуванням, діяльністю членів малої групи, здійснюється в спонтанно сформованих малих групах. У кожній мікрогрупі, як правило, є лідер. Залежно від спрямування конкретної діяльності мікрогрупи може бути кілька лідерів (ініціатор вечірок, організатор побуту, провідник культпо­ходу тощо).

Більшістю дослідників приймається ідея про те, що лідерство - це феномен, який змінюється у часі та тісно пов'язаний із загальним пое­тапним розвитком групи, динамікою найважливіших сфер її життєдіяль­ності (О.М. Дубовська, Р.Л. Кричевський, І.Н. Логвінов). Так, наприклад, у теоретичній моделі лідерства, запропонованій Р.Л. Кричевським, відо­бражена ідея психологічного «ціннісного» обміну членів групи у їхній міжособистісній взаємодії. Припускається, що ціннісні характеристики індивідів (значущі властивості особистості, її спрямованість, уміння, до­свід і таке піше) ніби обмінюються на авторитет і визнання групою.

Лідер визначається групою на основі яскраво виражених особистісних якостей, які імпонують членам цієї мікрогрупи, є еталонними для неї, найважливішими серед яких є такі:

- зацікавленість у досягненні і групової мети;

- більша поінформованість щодо проблеми, яку треба вирішити;

- почуття особистої гідності;

- енергійність ;

- ініціативність і висока соціальна активність;

- емоційна стійкість;

- упевненість у собі;

- організаторські здібності;

- досвід і навички організаторської діяльності;

- розумові здібності;

- доброзичливість і емпатія;

- емоційна привабливість тощо.

У досліджені О.І. Василькової виділено три типи впливу лідерів на інших членів групи: інтелектуальний, емоційний і практичний . Кожний тип лідерства характеризується певним набором особистісних якостей лідера, за якими спостерігається його психологічна перевага.

Лідери різних типів мають і певні індивідуально-психологічні якості, за якими вони відрізняються один від одного. Наприклад, лідери «інте­лектуального» типу достовірно відрізняються від лідерів «емоційного» типу рівнем загального й практичного інтелекту, успішністю навчання з усіх дисциплін, актуальним психологічним станом, особистісною спря­мованістю. Від лідерів - « праксиків » лідери «інтелектуального» типу від­різняються рівнем загального, вербального і невербального інтелекту, успішністю навчання, рівнем актуального психологічного стану та емо­ційної стійкості, показниками особистісної, колективної і ділової спрямо­ваності. Лідери «інтелектуального» типу відрізняються від інших лідерів підвищеним рівнем інформаційної активності, вмінням слухати інших і безконфліктно спілкуватися з товаришами. Натомість лідери «емоційно­го» типу відрізняються від лідерів

« праксичного » типу добре розвине­ними комунікативними навичками, підвищеною чутливістю, емоційною виразністю та відвертістю. Лідери « праксичного » типу виділяються се­ред усіх інших лідерів практичністю, домінуванням, упевненістю, енер­гійністю та спрямованістю на успіх.

Таким чином, лідер здійснює найбільший психологічний вплив на групу загалом і окремих її членів, коли виступає в ролі координатора, організатора і стимулятора групових справ.

Між функціями лідерства і керівництва є суттєва різниця, а саме:

1. Лідер покликаний здійснювати переважно регуляцію міжособис-тісних стосунків у групі, натомість керівник здійснює регуляцію офіцій­них відносин групи як деякої соціальної організації.

2. Лідерство виникає за умов мікросередовища (яким є мала група), керівництво - елемент макросередовища, тобто воно пов'язане з усією системою суспільних відносин у групі.

3. Лідерство виникає стихійно. Обирання або призначення керівни­ка будь-якої реальної соціальної групи

відбувається цілеспрямовано,реалізація управлінських функцій здійснюється під контролем різних елементів соціальної структури. Наприклад, староста групи призначається деканом або обирається групою, проте він здійснює свої функції під контролем декана, куратора, органів студентського самоврядування.

4. Явище лідерства менш стабільне, ніж керівництва, висунення ліде­ра залежить від настрою та завдання групи.

5. Керівництво підлеглими порівняно з лідерством має чіткіше визна­чену систему санкцій.

6 Процес прийняття рішення керівником (і взагалі в системі керівни­цтва) значно складніший. Він опосередкований багатьма обставинами, які не обов'язково мають витоки в цій групі, натомість лідер здебільшого приймає безпосередні рішення, які стосуються діяльності малої групи.

7. Сфера діяльності лідера - здебільшого мала група, де він є лідером. Сфера дії керівника ширша, оскільки він репрезентує малу групу в шир­шій соціальній системі.

8. Функції і соціальні ролі лідера більш диференційовані: організа­тор, фахівець у певній галузі діяльності, мотиватор (забезпечує емо­ційне налаштування на спільну дію), масовик – затійник (наприклад, орга­нізовує вечір відпочинку), жартівник (знижує напругу у взаєминах між членами групи завдяки гумору), гармонізатор (забезпечує компроміс зі складних проблем, консолідує колектив), стимулятор (спонукає групу до активності) та ін.

9. Староста як керівник студентської групи застосовує більш визна­чену систему санкцій, повноваження застосування яких надається йому дирекції ю (деканатом) і групою, яка його обирає на цю роль (організа­ційні, командно - адміністративні, економічні методи впливу). Лідерство пов'язане з регулюванням внутрішньогрупових неофіційних стосунків у мікрогрупі , які також можуть суттєво впливати на педагогічний процес, на ставлення студентів до навчання, поведінку під час занять завдяки ді­ловим якостям особистості лідера (які йому притаманні та які визнають­ся групою).

Проте роль неофіційного лідера в житті групи неоднозначна. По-пер­ше, лідер може підвищувати, а може знижувати загальну ефективність у розв'язанні окремих завдань групи. Якщо знижує, то, можливо, треба нейтралізувати вплив такого лідера? Як? Складне питання. По-друге, як­що ефективність діяльності групи підвищується тільки завдяки неофі­ційному лідерові (бо користується найбільшим авторитетом), то він може встановити з офіційним керівником співробітництво або навіть змінити офіційного лідера. Зрідка, але буває і таке.

Дуже добре, коли офіційний керівник групи одночасно є лідером, то­ді він виступає і в ролі координатора, організатора групових справ і має максимальний вплив на всю групузагалом, спрямовує зусилля всього колективу на виконання основного завдання - професійну підготовку студентів.

Проте бувають випадки, коли офіційний керівник виявляє деструк­тивну поведінку (наприклад, «агресор» - ображає, кривдить, «шукач визнання» - привертає увагу до себе, «поширювач» історій і пліток про членів групи тощо). Тоді керівника замінюють, призначають іншого.

Для офіційного керівника важливо мати такі соціальні навички, щоб бути лідером:

· легко налагоджувати контакти з людьми;

· уміло підтримувати комунікацію;

· здатність виявляти і підтримувати творчих людей;

· мати хист передбачати події;

· уміти навіювати впевненість;

· гнучко використовувати той чи інший стиль керівництва (авторитар­ний, демократичний, ліберальний) залежно від конкретних умов;

· мати здібність уміло нейтралізувати слабкі сторони кожного члена групи;

· сприяти зміцненню зв'язків між окремими мікрогрупами ;

· в оцінках товаришів виявляти об'єктивність, справедливість, не під­тримувати суперництва між ними.

Таким чином, офіційний керівник, як і лідер групи, повинен висту­пати в ролі координатора, організатора загальних групових справ, чим здійснювати на групу максимальний вплив. Також важливо, щоб стиль керівництва групою був гнучким. Потрібно вміти на основі врахування індивідуальних особливостей однокурсників знайти диференційований підхід до кожного члена групи, сприяти згуртованості колективу, спря­мувати його активність на виконання основних завдань професійної під­готовки студентів.

4.5. Психологічні особливості студентського самоврядування

Мені не було коли проводити детальні

співбесіди... Тому я придумав власний

метод відбору: шукав людей, які

ще в коледжі були капітанами

студентських команд... Такі люди

були вродженими лідерами.

Джек Ояек , американський бізнесмен

Перебудова нашого суспільства має вплив і на життя студентства, зо­крема студентських груп. Давні традиції їхньої діяльності зруйновані (комсомол, студентські загони, допомога сільському господарству, шеф­ство над дитячими будинками, зустрічі з видатними діячами культури, мистецтва тощо). У нинішніх умовах студентське самоврядування е се­редовищем найбільш активного формування творчої активності, навичок організаційної і виховної роботи, управлінської діяльності.

Зараз життя та діяльність групи дещо обмежена навчальною роботою студентів. Подекуди виникає недооцінка ролі групи у вихованні особистос­ті фахівця (що важливо і для майбутнього педагога). Можливо, тому про­цес формування студентського колективу дещо уповільнюється. Лише 45% студентів наприкінці першого курсу вважають, що група стала колективом. І на останніх курсах колектив знову руйнується через багато причин.

Фахівці з вищою освітою - це майбутні керівники виробничих колек­тивів (педагог - керівник дитячих колективів). Важливою передумовою підготовки до реалізації цієї професійної функції є участь студентів у сту­дентському самоврядуванні. Зараз студентське самоврядування слугує цілям реформування вищої школи та всіх сторін студентського життя. У зв'язку з цим зростає роль органів студентського самоврядування у фор­муванні професійних та організаторських якостей особистості кожного студента.

Треба звернути особливу увагу на роль органів самоврядування в ор­ганізації студентських колективів: від активу групи до університетських органів самоврядування (наприклад, студентський профком) і навіть міс­цевих (наприклад, орган студентського самоврядування в м. Києві). Ді­яльність органів студентського самоврядування сьогодні спрямована на різні сторони життя у вищій школі.

Самоврядування - це гнучка динамічна система, яка грунтується на поєднанні адміністративних і суспільних студентських інституцій (старостат, студентський профком, студентська дирекція тощо). Органи са­моврядування розраховані на широке залучення членів студентського ко­лективу до вирішення питань його життєдіяльності.

Підвищення ролі студентського самоврядування є відображенням процесу гуманізації і демократизації суспільства загалом і системи вищої освіти зокрема. Участь студентів в органах студентського самоврядуван­ня - важливий засіб формування громадянської свідомості, соціальної активності, відповідальності та ін. І (с прискорювач соціального розвитку особистості майбутнього керівника.

В органах студентського самоврядування беруть участь і викладачі, що має значення для передачі досвіду старших молодшим.

Головним спрямуванням діяльності самоврядування мусить бути та­кож навчальний процес і а наукова діяльність студентів. Студенти по­винні виявляти творчу активність, мати почуття господаря в групі, інсти­туті, університеті.

Розпочинати самоврядування треба зі студентської групи. Через гру­пу потрібно вести суворий та об'єктивний облік ставлення кожного сту­дента до навчання, призначення або зняття стипендії, поселення в гур­тожитку та ін. Група повинна мати можливість обирати та переобирати старосту, визначати, хто достойний працювати за індивідуальним планом або достроково складати сесію. Можна назвати три основні сфери участі студентів в управлінні вищим навчальним закладом:

1. включення студентів у ради інституту (факультету), університету;

2. самоврядування у виробничому і навчально-виховному процесі групи;

3. самоврядування у сфері побуту та відпочинку.
Самоврядування у студентській групі має допомагати виконанню кожним членом групи своїх навчальних обов'язків, сприяти професійному І зростанню майбутніх фахівців, коригувати групові настанови і міжособистісні взаємини, підтримувати позитивний мікроклімат, облагороджу­вати групові традиції та ін.

Буває, що ідеї, пропозиції подає куратор групи, кафедра або деканат, але вони повинні бути ще прийняті групою. Важливо, щоб турбота про інтереси групи та кожного її члена стала турботою і власною справою кожного члена активу (староста, профорг, відповідальний за окремі ді­лянки роботи, неофіційний лідер та ін.).

Згідно з Законом України «Про вищу освіту» завданням студент­ського самоврядування є «забезпечення і захист прав та інтересів сту­дентів, зокрема стосовно організації навчального процесу; забезпечення виконання студентами своїх обов'язків; сприяння навчальній, науковій і творчій діяльності; сприяння створенню відповідних умов для прожи­вання і відпочинку студентів; сприяння діяльності студентських гуртків, товариств, об'єднань, клубів за інтересами; організація співробітництва зі студентами інших вищих навчальних закладів і молодіжними органі­заціями; сприяння працевлаштуванню випускників; участь у вирішенні питань міжнародного обміну студентами».

Функції студентського самоврядування:

1) Забезпечення результативної навчальної роботи студентів, виконання ними щоденних навчальних завдань із врахуванням їхніх здібностей та інтересів.

2) Підготовка студентів як фахівців із вищою освітою до майбутньої управлінської діяльності, формування соціальної спрямованості їхньої активності, розвиток організаторських здібностей.

Які умови забезпечують успіх у роботі органів студентського само­врядування?

1) Участь в органах самоврядування більшості студентів, а не тільки активу.

2) Потрібна підтримка (допомога) викладачів на засадах партнерства рівності.

3) Результати роботи органів самоврядування повинні бути помітні для всіх студентів (працевлаштування, розв'язання конфліктів тощо).

Проте сьогодні є недоліки в роботі органів самоврядування: по-перше, більшість студентів не бере участі в органах самоврядування, а тому обмежені можливості для їхньої самореалізації. По-друге, студенти-випускники важко адаптуються до соціально-економічних реа­лій (наприклад, як керівники виробничого або педагогічного колективу не вміють працювати у команді, з професійним колективом), не готові самостійно вирішувати побутово-матеріальні проблеми. По-третє, для активу характерний великий прагматизм у стосунках із ровесниками, намагання у всьому мати власну вигоду, навіть на шкоду суспільним інтересам.

Зараз молодіжні та студентські громадські організації обговорюють проблеми, стан та перспективи студентського середовища, молодіжної політики, виховання в умовах безперервної освіти, ролі та місця Всеу­країнської студентської ради у вирішенні проблем студентської моло­ді, формування здорового способу життя студентів. Так, наприклад, під час проведення Всеукраїнського круглого столу з питань студентського самоврядування, за результатами якого надіслані відповідні рекомен­дації керівникам ВНЗ України, особлива увага приділялася роботі з адаптації до нових умов навчання студентів з обмеженими фізичними можливостями.

Практика засвідчу, що студентська рада інституту (факультету) мо­же мати кілька секторів: господарський, громадсько-виховний, науковий, культурно-мистецький, спортивний та ін. Голови секторів координують роботу активів курсів, які, в спою чергу, інформують старост академічних груп, які доносять певну інформацію до студентів своєї групи. Студен­ти мають змогу вибрати пріоритетний сектор, творчу групу, за активну участь у чому вони будуть отримувати залікові бали участі у громадській роботі. При студентській раді можуть функціонувати різні творчі групи: театральна студія, клуб туризму та центр зовнішніх відносин, клуб благо­дійності та ін.

Така рейтингова система не тільки підвищує активність студентів у громадському житті університету, а й стимулює студентів до подальшого самовдосконалення та професійного зростання. За результатами рейтингового моніторингу визначаються найкращі студенти-активісти групи, інституту, яким може надаватися перевага при поселенні у гуртожиток. наданні іменних стипендій тощо.

Наявність студентського самоврядування як осередок громадського життя надає студентській молоді не тільки можливість реалізувати та вдосконалити себе, а й створює живу атмосферу взаємодії між студен­тами та адміністративними підрозділами університету. У зв'язку з цим роль студентського самоврядування зростає з кожним днем. Студент, як самодостатня особистість, має прагнути до самореалізації та самовдос­коналення, а адміністрація ВНЗ, викладачі і куратори груп повинні цьому всіляко сприяти.

Модуль № 2

ТЕМА № 1.1

ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ НАВЧАЛЬНИМ ПРОЦЕСОМ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

Управління сучасні вчені розглядають як об'єктивне явище, притаман­не високоорганізованим динамічним системам, яке полягає у здійсненні цілеспрямованого впливу керівної системи на керовану за допомогою спе­ціальної сигнально-інформаційної програми (Л.М. Карамушка). Управ­ління в технологічному значенні передбачає організацію, адмініструван­ня та керування, від яких залежить ефективність роботи всієї системи. Управління як процес впливу суб'єкта на ту чи іншу систему забезпечує цілеспрямований розвиток її структури, збереження або видозміну її.

Одним із складників професіоналізму діяльності викладача вищої школи є його організаторські здібності, володіння технологією управлін­ня навчальним процесом, навчально-професійною діяльністю студентів.

5.1. Необхідність управління у сфері освіти та його особливості

У педагога є лише одна ста - сила прийти на допомогу, і одна честь -честь надати допомогу. Р. Емерсон, американський письменник

Освіта є впорядкованою, налагодженою системою, яка складається з декількох ланок (дитячий садок - школа - ВНЗ), між якими існує черго­вість і наступність. Система освіти підпорядкована єдиній меті - форму­вання людини як особистості шляхом входження її в соціальне середо­вище; розвиток особистості, яка в подальшому здатна до соціальної твор­чості та збагачення культури. Саме тому освіта визнана цивілізованим світом як реальна цінність суспільства з підготовки молодого покоління до самостійного життя і праці.

Освіта - динамічна система, бо зміст і програма освіти залежать від розвитку науки і культури суспільства. Разом зі зміною і розвитком куль­тури змінюється також зміст, мета, завдання та технологія навчання і вихо­вання. Наприклад, у другій половині XX століття змінилося три стратегії навчання і виховання: 1) академічна, 2) технологічна, 3) гуманістична.

Управління в системі освіти, як і в інших сферах суспільного бут­тя людини, враховує психологічні (індивідуально-психологічні особли­вості людини, зміст її діяльності і характер поведінки та ін.) і соціально­психологічні чинники (закономірності взаємин у групі, стиль спілкуван­ня тощо), які впливають на цей процес.

На відміну від технічних систем, управління в системі освіти завжди особистіше (особистість - особистість), тобто це взаємодія двох осіб - ке­рівника (вчителя, викладача) та підлеглого (учня, студента). Складність у тому, що керувати людьми можна легко і ефективно лише тоді, коли вони цього хочуть. Якщо ж вони цього не бажають, тоді їх треба тільки примушу­вати. Проте керівництво набагато ефективніше й дієвіше, ніж примус. Тому забезпечити ефективну реалізацію цілей і завдань управління у сфері освіти можна лише при врахуванні психологічних особливостей цього процесу.

Студент є об 'єктом управління викладача, оскільки діяльність останньо­го спрямована на зміни особистості майбутнього фахівця. Одночасно сту­дент є суб'єктом своєї навчально-професійної діяльності. Викладач забез­печує відповідну мотивацію і створює умови для досягнення студентом ме­ти діяльності, а той повинен працювати на високому рівні активності, щоб домогтися цієї мети. У викладача є набір допоміжних педагогічних впливів для цього: від вказівок, зауваження, пропозицій, оцінювання («Треба ще подумати», «Перевірте ще раз» тощо) до прямої алгоритмізації (приписи що? у якій послідовності? та як? треба робити). У цьому значною мірою ви­являється професіоналізм викладача щодо управління діяльністю студента.

Студент є суб'єктом власної навчально-професійної діяльності, бо до­сягнення цілей відбувається лише при самостійному їхньому визначенні, прийнятті й розв'язанні навчальних завдань, коли є внутрішня детермі­нація діяльності.

Розподіл функцій між викладачем і студентом має динамічний харак­тер. У зв'язку з цим завдання, які ставить викладач, відповідають не са­мій меті, а є засобом досягнення тієї мети, домагання якої залежить від діяльності студента.

Таким чином, управління навчально-професійною діяльністю студен­та має не прямий, а опосередкований характер, наприклад, мета навчити студента розв'язувати певне професійне завдання. Для досягнення цього студент повинен прийняти мету, мати потребу її досягти, усвідомити спо­сіб розв'язання завдання, спланувати свою діяльність, проконтролювати себе і оцінити результати (вивчив, знаю, можу). І якщо у студента одно­часно виникає потреба в самоосвіті, самотворенні власної особистості, то це і є показником успішного управління його професійним зростанням.

Таким чином, освіта - нерівнозначна навчанню. Навчання - лише час­тина освіти. Рівень академічних знань студента не є єдиним і головним показником якості вищої освіти. Не менш важливі також такі здобутки майбутнього фахівця:

І) Сформованість у студентів стійкої мотивації пізнання, щоб майбут­ній фахівець міг самостійно навчатися все життя.

Вироблення загальних способів навчально-професійної діяльності, професійних знань, умінь і навичок.

Розвиток особистості майбутнього фахівця, рівень його вихованос­ті. Є два показники ступеня розвитку особистості студента як фахівця:

менталітет - глобальна характеристика світоглядних і поведінкових параметрів особистості (духовність, відповідальність, гідність, со­вість та ін.);

прагнення до найповнішої життєвої самореалізації з урахуванням власних здібностей (переконання в тому, що це є смисл свого життя) і шляхів їхньої реалізації.

Як співвідносяться ці вимоги з нинішнім реальним станом професій­ної підготовки майбутніх фахівців? На жаль, і сьогодні студенти продо­вжують орієнтуватися на сприймання готових знань, відтворюючи те, що почули від викладачів. Це зумовлює переважно безініціативний їх­ній стан щодо самостійної навчальної роботи. Як наслідок, наприклад, у багатьох молодих викладачів є проблема входження до студентської аудиторії, оскільки вони мають вузьке уявлення про методи викладан­ня, про структурування лекційного матеріалу (як ілюстрація цього може слугувати таке висловлювання студента: «Прийде така молода панночка в аудиторію, а сама нічого не знає, що робити»). Серед магістрантів, які в майбутньому можуть бути викладачами ВНЗ, під час занять і асистент­ської практики трапляються такі недоліки:

невміння опрацьовувати друковану продукцію, а треба в майбутньому займатися науковою роботою;

невміння структурувати лекцію;

розгубленість під час семінарських занять тощо.

Такі труднощі відчувають і молоді викладачі. Багато вчених вважа­ють, що ці недоліки спричинені недосконалим педагогічним управлін­ням у вищих навчальних закладах.

5.2. Види і функції педагогічного управління

Управляти - це значить не заважати хорошим людям працювати. Петро Капіца, радянський фізик

Хто не вміє управляти, той завжди стає узурпатором. Карло Біні, італійський письменник і громадський діяч

Студент не може бути пасивним, тобто лише об'єктом педагогіч­ного впливу, якого треба примушувати вчитися. Управління будь-якою діяльністю за примусом малоефективне. Таке управління називається авторитарним. Якісне засвоєння змісту освіти у вигляді знань, умінь, ціннісних орієнтацій неможливе, якщо процес навчання супроводжуєть­ся насильством, примусом. Перетворення студента в суб'єкта навчаль­но-професійної діяльності відбувається тільки після появи в нього ме­ти і потреби власної пізнавальної діяльності. Тоді об'єктом управління є не студент, а цілісна навчальна ситуація. Стиль такого педагогічного керівництва - демократичний, заохочувальний, що передбачає базуван­ня на власному досвіді студента, його актуалізації і розвитку, підтримку власної ініціативи студента. Студент як суб'єкт власної навчально-про­фесійної діяльності навчається на вищих рівнях пізнавальної активності, учіння для нього набуває життєвого смислу.


1311844532553324.html
1311889709635546.html
    PR.RU™